Обговорення педагогічних ситуацій
Ось дві розповіді жінок про своїх чоловіків:
Зовні наша сім'я благополучна. Чоловік не п'є, не курить, зарплату всю – додому. Діти вчаться добре. Але немає в сім'ї духовного ладу, спільних інтересів, немає нічого, що об'єднувало б нас.Чоловік нічого не любить, нічого не хоче, крім телевізора. За дітьми дивитись не бажає , розмовляти не вміє, читання літератури до теми виховання вважає гаянням часу, каже: "Я все знаю". Коли ж він у напів дрімоті проводить вечір біля телевізора, я перевіряю, чи вивчив англійські слова син-шестикласник, стежу за тим, як дочка-першокласниця виводить криві літери, а сама думаю, що приготувати на завтра на обід, де у кого відірвався ґудзик, що треба випрати. І так майже щодня.
Каже майже, тому що буває: чоловік і на кухню до мене зайде, і до дітей у щоденники загляне, але це дуже рідко. Частіше він замикається у собі, щоб його ніхто ні про що не питав.
Мабуть, я не відправила б вам листа, коли б не діти. Син у нас росте неорганізований, також нічого не любить і не вміє, йому скоро тринадцять. Раніше любив читати, тепер і книжки закинув. Як і батько, надає перевагу телевізорові.Та якщо не під силу більше переносити висиджування або вилежування чоловіка перед телевізором, вибухаю і – черговий скандал. Лаюсь, правда, я, а чоловік скаже кілька слів, сповнених презирства, і відвернеться до стіни.
Всі роки я билася над проблемами виховання дітей сама. Через не досвідченість робила багато помилок. А чоловік і пальцем не покивав, щоб допомогти, підтримати, разом щось обміркувати. Він вважає, що всі риси характеру закладені в генах і нічого не виправляється. Ось такий теоретик, що влаштувався перед телевізором.
Не знаю коли, але син одного разу відчув цю відчуженість батька, а мою немічність, наш розлад. Син постійно грубий з сестричкою, вона ж у відповідь огризається. Наодинці намагюсь присоромити Вітю, весь час стараюсь помирити дітей. Але син мене не слухає, починає не слухати і дочка. Мені дуже важко. Інколи починаю умовляти себе: змирися, скільки жінок самі везуть сімейний віз при чоловікові. А як можна змиритися з байдужістю?
1. Чи можна вважати благополучною сім'ю, в якій вихованням дітей займається лише один з батьків?
2. Як позначається на формуванні особистості дитини участь у вихованні тільки одного з батьків?
3. Поділіться досвідом вашого спілкування з дітьми у сім'ї.
Перші роки нашого життя були нелегкими: двоє малих дітей – Світлана і Олексій, а допомогти нікому. Мати Віктора, яка жила з нами, сама потребувала догляду. Я тоді не працювала. Вітя годував сім'ю .Віктор приходив додому з роботи втомлений, але ніколи не бачили ми його сердитим або незадоволеним. І звідки бралися в нього сили займатися дітьми? Вони навперебій розповідали йому про свої справи, про все радилися з ним.Світлана і Олексій не тільки знали, що тато хороший виробничник, йому шана, вони власними очима бачили його працелюбність: чоловік завжди допомагав мені по дому. Усе робили ми разом. Усе було йому по плечу. Ніби він ніколи і не втомлювався. І все добро, що в нього , він передавав своїм дітям. Вони бачили, який він справедливий, турботливий. Його мати прожила з нами двадцять вісім років. Недавно її не стало. І ось за всі ці роки ні я ні діти не чули, щоб батько заговорив зі своєю матір'ю роздратовано. І не дивно, що діти також не грубили бабуні.Дочка Світлана працює старшим інженером. Добра господиня. Її чоловік – Сергій – допомагає їй у всьому. Любить свою сім'ю, у них двоє дітей. Ми жили всі разом, і зять, мабуть, брав приклад з чоловіка мого. Сергій завжди говорить: У нас батько – ідеал.
У синові Олексієві я також бачу якості, що передав йому батько. Любить будь-яку працю з самого дитинства. Спокійний, витриманий, робити вміє по дому все, як тато. Непогано грає в шахи – батько навчив, коли йому було ще вісім років. Захоплюється Олексій і музикою, добре грає на баяні. Ще він – фотоаматор. Це все – від батька. Дружина Олексія Лариса, також інженер. Живуть вони добре, виховують маленького сина.Мої діти гордяться своїм батьком, як і раніше люблять і вважають його першим порадником з будь-якого питання. Побільше б таких батьків з яких діти брали б приклад, особливо сини.
1. Проаналізуйте описані в цьому листі факти. У чому секрет поваги дружини і до дітей і до батька?
2.Що таке батьківський авторитет? Які шляхи його утвердження?
3. Критично оцініть чи користуєтесь ви у дітей авторитетом? Як ви утверджуєте свій авторитет?
ПАМ'ЯТАЙ, БАТЬКУ!
Турбуйся про те, щоб дитяче серце не стало грубим, злим, холодним, байдужим і жорстоким в результаті виховання.
Фізичне покарання – це показник не тільки Вашої слабості, розгубленості, безсилля, але і педагогічного без культур`я. Ремінь і тумак вбиває в дитячому серці витонченість і чутливість, розбещують людину одурманюють її „ядом” брехні.
Не ставте Вашу дитину в становище, коли вона змушена оборонятись брехнею !
Говоріть з дитиною так, щоб не заливалось ніякого сумніву в тому, що Ви керуєтесь турботою за неї, а не бажанням відмахнутися, образити”
Будьте до кінця навіть в дрібницях правдивими і чесними із своїми дітьми. Незначну домішку брехливості, штучності дуже чітко помічають діти.
Не забувайте поділитися Із своїми дітьми удачами і невдачами на роботі , і вони будуть ділитися з вами своїми таємницями, будуть чекати Вашої поради, підтримки.
Навчіть Вашого сина чи доньку, що іграшковий автомобіль з поламаними колесами, ведмідь з відірваним вухом страждають від болю так само, як поранена птиця – це народжує у дитини чуйність і добре серце
Пам`ятай , батьку ! Вашу дитину виховує кожна хвилина життя, кожен куточок землі, кожний Ваш крок, слово, справа , з якими його особистість стикається ніби випадково, мимохідь.
Використовуйте основні методи виховання: переконання, вправи, стимулювання, заохочення.
Не забувайте підвищувати свою педагогічну майстерність виховання, читайте статті і твори про виховання Ваших дітей.
ПАМ`ЯТАЙ,МАТИ !
Люби свою дитину, але не розбещуй, не груби. Розбещення дитини найчастіше у відсутності заняття. Розбещити дитину можна і з бідності, а при ласкавій суворості можна виростити дитину справжньою людиною і в багатстві.
Виховуйте вдячність. Якщо нема любові на твою самовідданість - вважай, що дитина тільки споживає твою любов. Хай буде добре не тільки дітям ,але й тобі. Не буде тобі щастя без щастя дітей, але нехай і їх хвилюють твої біди.
Будь другом дітей, але не приятелькою. Будь поряд з дітьми, але не вище. Будь доброю, але не добренькою.
Вчи дітей думати не про речі, а про справу. Нехай діти допомагають матері. Син хай захищає її.
Ніхто не має права сидіти без діла, коли трудиться мати.
Пам`ятай: усе найкраще – дітям, але про себе не забувай. Не дозволяй володарювати вимогам, бажанням, претензіям твоїх дітей.
Все йде від тебе, все підкоряється тобі, мати!
Виховання чесності і доброти.
І. Дитинство – природна школа доброти.
2. Роль сім’ї у вихованні у дітей почуття чуйності і доброти.
3. Типові помилки батьків.
4. Джерела доброти.
Шановні батьки, давня українська легенда
Був у матері єдиний син. Одружився він з дівчиною небаченої краси, привів її у рідний дім. Незлюбила невістка свекрухи, сказала чоловікові: “Нехай не заходить мати в кімнати ,посели її в сінях”. Поселив син матір у сінях. Боялася мати показатися злій невістці на очі. Як тільки йшла невістка через сіни, мати ховалася під лавкою.
Та й цього невістці було мало. Каже вона чоловікові: “Щоб і духом матері не пахло в домі! Пересели її в сарай”.
Переселив син матір у сарай. Тільки вночі виходила вона з свого притулку. Відпочивала одного разу вночі молода красуня під яблунею й побачила, як мати вийшла з сараю. Розлютилася дружина, прибігла до чоловіка, “Якщо хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з її грудей серце і принеси мені”. Не здригнувся син, заворожила його небачена краса дружини. Каже він матері: “Ходімо, мамо, покупаємося в річці”. Ідуть до річки кам’янистим берегом. Спіткнулася мати об камінь. Розсердився син: “Що ти, мамо, спотикаєшся? Чому під ноги не дивишся? Так до вечора ітимемо”.
Прийшла, роздяглися, покупалися, син убив матір, вийняв з її грудей, серце, поклав на листок, несе. Тріпоче маленьке материнське серце. Спіткнувся син об камінь, упав, ударився коліном. Стало гаряче серце, стрепенулося і прошепотіло: “Синочку мій! рідний, чи не боляче ти вдарився?
Заридав син, схопив материнське серце, вернувся до річки, уклав серце в розтерзані груди, облив горячими слізьми. Зрозумів він, що ніхто і ніколи не любив його так палко, віддано і безкорисливо, як рідна мати.
І такою величезною і невичерпною була, любов материнська таким глибоким і всесильним було бажання материнського серця бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, закрилися розтерзані груди, встала мати й пригорнула кучеряву голову сина до грудей. Не міг після цього син повернутися до дружини-красуні, осоружною стала вона йому. Не повернулася додому і мати. Пішли вони вдвох степами і вийшли на широкий простір і стали двома високими могилами.
Таку легенду, шановні батьки, створила народна мудрість. І недаремно . Синівська вдячність… Скільки гірких дум і скорботних хвилин переживають материнське і батьківське серця почуваючи, що син або дочка байдужі, безсердечні, що вони забули про все добре, зроблене для них матір’ю і батьком. І немає більшої радості для людини, яка почуває наближення присмерку свого життя, ніж радість, джерело якої – любов і вдячність дітей…
Про необхідність виховання в дітей з малих років почуття доброти переконливо писав у своїх творах. В. Сухомлинський. У статті “Народження добра” він підкреслював, що дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших й найтонших виховних завдань. Ми покликані облагородити серце маленького громадянина, одухотворити його поривання і бажання вищою людською красою – чуйністю, співчутливістю. З перших днів свідомого життя дюдини треба пам’ятати, що вона стане не тільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а й сином старих батьків, чоловіком, батьком.
Помиляються ті батьки, які думають, що доброта і чуйність – природжені почуття. Ні, це не так. Дитину потрібно вчити робити добро.
Часто ми буваємо свідками незрозумілого акту: у хорошій працьовитій сім ї , де батьки душі не чують у дітях, годують, одягають, пестять, діти іноді виростають байдужими, безсердечними, на перший погляд це здається парадоксальним.
Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає лише радощі споживання, які не можуть самі собою розвинути почуття доброти, чуйності. Вони виникають тільки тоді, коли ми формуємо моральний досвід, тобто вправляємо дітей у добрих вчинках, прилучаємо їх до вищої людської радості – радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину безкорисливе і тому справді людське переживання, є силою, що облагороджує юне серце.
Для нас, педагогів, велика радість – бачити, як у дітей розвивається усвідомлення того, що втомлені батько і мати потребують відпочинку. А тиша, спокій, чистота і краса в хаті – це те, що дає потрібний відпочинок і радість. Діти не тільки розумом, а й серцем відчувають, що їх погана поведінка, завдають болю матері і батькові. “Мені треба вчитися добре, – каже Галинка, – бо у матері хворе серце”. Дитині хочеться, щоб мати була спокійна. Вона знає, що своєю працею допоможе зберегти серце матері. Прагнення маленьких дітей добре вчитися нерідко виходить з бажання принести матері і батькові радість. А воно пробуджується лише тоді, коли дитина уже раніше на чомусь іншому зазнала радощів творення добра для батьків.
“Нажаль, часто дорослі дуже довго вважають своїх дітей беззахисними крихітками, не здатними про когось потурбуватись”, – пише О.Савченко і наводить такий приклад:
“…Ідуть вулицею бабуся з внучкою. Раптом дощ. Бабуся знімає з себе кофту, хустку, вкриваючи Оленку -другокласницю. А вона все це сприймає як належне. Забігли у під’їзд. Онука сухенька, а в бабусі поприлипало до ніг мокре плаття.
- Ой, бабусю, яка ти смішна! – вигукує дівчинка.
От і вся реакція на бабусину турботу”.
В.Осеєвої є на цю тему оповідання “Три сини”
… Дві жінки брали воду з колодязя. Підійшла до них третя. А дідусь на камінь відпочити сів. Ось і каже одна жінка другій:
- Мій син спритний та сильний, ніхто його не переборе.
-А мій співає, як соловейко. Ні в кого такого голосу нема-каже друга,третя мовчить.
- Що ти про свого сина не кажеш? – питають її сусідки.
- Що ж сказати? – каже жінка»
– Нічого в ньому особливого немає.
Ось набрали жінки повні відра води і пішли. А дідусь за ними.
Йдуть жінки, зупиняються. Болять руки, випліскується вода, ломить спину. Раптом назустріч три хлопчики вибігають. Один через голову перекидається, колесом ходить. Милуються ним жінки. Другий пісню співає – соловейком заливається – заслухались ним жінки. А третій підбіг до матері, взяв у неї відра валки і потяг їх. Запитують жінки в дідуся:
- Ну що, які в нас сини?
- А де вони? – відповідає дід , я тільки одного сина бачу!”.
Хочеться зауважити, що коли ми оцінюємо вчинки дорослих, то обов’язково хочемо зрозуміти: навіщо, чому, чим керувалася людина? Так само, сприймаючи навіть і добрі вчинки своїх дітей, варто час від часу спробувати проаналізувати їх мотиви, тому що іноді можна помилитись, оцінюючи їх вчинок тільки за зовнішніми проявами.
Дочка моєї знайомої щоденно купувала молоко і хліб старенькій бабусі, що жила поруч. Батьки тішились і хвалили дитину, а дівчинка із задоволенням усе те сприймала. А через деякий період Іринка купила собі нову іграшку.
- Звідки вона в тебе? – запитали батьки.
- А мені бабуся щодня платила за те, що я їй купляла продукти, - спокійно і задоволено відповіла дочка.
- І тобі не соромно? – розгублено запитала мати.
- А чому мені має бути соромно, хіба я даремно трудилась?
Яка ж ціна такої доброти?
Особливу увагу радимо звертати на розвиток у дітей любові до природи. Робота на присадибній ділянці, у саду, прогулянки в природу, вирощування кімнатних рослин, догляд за тваринами стимулюють становлення почуття любові до всього, що потребує людської допомоги і захисту. Людина, у якої не сформовані добрі почуття до природи, не буває, як правило , доброю до людей”.
Пам’ятайте, шановні батьки, що виховання чуйності і доброти здійснюється перш за все в батьківському домі. Тепла, дружня атмосфера в сім’ї, уважне й турботливе ставлення її членів один до одного і до людей взагалі, цілеспрямованість впливу батьків сприяють формуванню людини, яка готова робити добрі справи і цінувати добро, зроблене для неї.
І ще які б моральні якості ви не хотіли виховати у дітей, усі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість – відчуття того, що переживає інший не тільки в хвилини радості, а й у хвилини смутку, болю, самотності… Саме в ньому джерела доброти
