Для цього, гадаємо, передусім слід визначитися щодо ключових понять, пов'язаних з організацією освітнього процесу в дошкільному закладі.

    Основною формою навчання дошкільнят у процесі організованої пізнавальної діяльності було й лишається заняття, І саме це поняття багатьма трактується по-різному. Досить поширеним є підхід, за якого заняття сприймається як урок з формування знань — на зразок шкільного. Аргументуючи такий стан речей тим, що дітей треба готувати до школи з пелюшок, щоб у школі було легше (питання — кому?), вихователі, які обстоюють цю позицію, намагаються скрупульозно втілити у занятті всі ознаки шкільного уроку: жорстку дисципліну, монологізовану форму проведення ("Діти, закрийте роти, слухайте уважно МЕНЕ"), мінімум нерегламентованої фізичної, емоційної активності з боку дітей.

              Існує також і підхід, що є крайньою протилежністю того, про який ішлося вище, — перетворення заняття на шоу, гру або іншу розвагу. Не будемо заперечувати — і такі заняття потрібні. Проте вони аж ніяк не можуть бути постійною формою організації пізнавальної діяльності дітей.

        Таким чином, є необхідність розібратися передусім з термінологією. Що таке сучасне заняття в сучасному дошкільному закладі? Які види й типи занять описано в літературі та реально застосовуються на практиці?

Динамічні, тематичні, інтегровані, комбіновані, комплексні, сюжетні, сюжетно-ігрові, літературні, художні — ось неповний перелік занять, які згадуються у періодичній літературі. Спробуймо упорядкувати цей перелік та охарактеризувати основні види занять з різних позицій.

Передусім поглянемо на заняття з позиції спрямованості змісту. Традиційно у дошкільному закладі найпоширенішими були й лишаються односпрямовані заняття, зміст яких лежить у площині однієї галузі знань, а хід переважно обмежується одним видом діяльності, хоча можуть застосовуватися й кілька видів дій. Традиція використання односпрямованих, або предметних занять іде ще з початку двадцятого століття, коли для побудови навчально-виховного процесу в дошкільному закладі (суспільна система дошкільного виховання ще тільки складалася) застосовувався шкільний розпредме-чений підхід.

Предметне заняття має як сильні, так І слабкі сторони. Позитивним є те, що більшість предметних занять, які є, по суті, навчально-пізнавальними, дають можливість формувати в дошкільнят чітку систему уявлень, знань, певні вміння й навички у межах окремих освітніх галузей (математики, розвитку мовлення, ознайомлення з природою, образотворчої діяльності тощо). Для дошкільника, який лише починає ознайомлюватися зі світом, це необхідно. Водночас на предметних заняттях пріоритетною, на жаль, лишається навчально-дисциплінарна модель взаємодії, домінує пояснювально-ілюст-1 ративний метод навчання, що часто призводить до зни-Л ження пізнавального інтересу, формування в дошкільнят інтелектуального споживацтва. Предметні заняття розрізняють за провідною галуззю знань — мовленнєве, математичне, природознавче, валеологічне, музичне, фізкультурне тощо. Такі заняття супроводжуються вказівкою на певну тематику. Втім нерідко вихователі, вказавши тему предметного заняття, формулюючи його назву, роблять акцент не на змістовій його спрямованості (як от: Тості", "Будуємо дорогу", "Осінь-чарівни-ця", "Ти та я —дружна сім'я"), .а на провідному виді діяль-ності, наприклад, "Розповідання за картиною "Кішка з кошенятами", "Слухання української народної казки "Коза-дереза", "Переказ казки М.Коцюбинського "Про двох цапків" тощо, Але ж у такому разі ми інформуємо про те, чим займатимемося з дітьми на занятті, а не про те, в якій галузі прагнемо дітей зорієнтувати, досягти цілісності уявлень. Іноді вихователі формулюють такі назви занять, які більше годилися б для назви методичного семінару, батьківської конференції тощо, наприклад: "Використання народно-прикладного мистецтва в естетичному вихованні дітей". У таких випадках очевидно, що вихователі забули, для кого та в ім'я чого проводиться таке заняття.

Зауважимо: предметне заняття може бути тематичним, коли всі завдання, що їх педагог планує розв'язати, підпорядковані розкриттю певної теми засобами конкретної діяльності, наприклад заняття з формування елементарних математичних уявлень на тему "На гостині у ведмедів" {за мотивами казки "Три ведмеді"), в ході якого через різні складові математичної галузі (форма, величина, лічба, просторове орієнтування) буде реалізовано тему гостювання. Проте предметне заняття може І не бути тематичним. Більшість повсякденних занять, які найчастіше проводять вихователі, є саме такими. Всі зусилля вихователів і дітей спарямовані на реалізацію програмових завдань, які нерідко характеризуються дуже слабкою прив'язкою до життя.

Сучасна дидактика оголосила провідним принципом організації освітнього процесу принцип інтеграції, реалізація якого дає змогу забезпечити системність знань дітей. Відтак паралельно з предметними проводяться різноспрямовані, або міжпредметні заняття, зміст яких об'єднує різні галузі знань та види діяльності. До цієї групи можна віднести інтегровані та комплексні заняття, їхню специфіку можна краще збагнути в зіставленні з односпрямованим заняттям.

На предметному занятті вихователь, як правило, розв'язує низку завдань, пов'язаних із засвоєнням однієї галузі знань. Перевага інтегрованого заняття полягає у можливості формування, як ми вже зазначали, системних знань, оскільки в ході його задію-ються елементи знань з різних галузей. Оскільки в інтегрованому заняті поєднуються різні види діяльності та розширюється інформаційне поле, воно триваліше в часі за традиційне предметне заняття. Так, у старшій групі його тривалість може становити 40-45 хвилин. При цьому різноманітність способів навчання, регулярна зміна видів діяльності, емоційна насиченість заняття дають змогу зберегти високий рівень працездатності дітей і педагога. Сигналом до закінчення заняття є зниження пізнавальної активності дітей, поява перших ознак втоми.

Інтегроване та комплексне заняття передбачають, як уже зазначалося, об'єднання знань з різних галузей та різних видів діяльності, що є природніщим для синкретичної природи дошкільника, проте в кожному разі об'єднання відбувається по-різному: з проникненням елементів однієї діяльності в Іншу, коли межі такого об'єднання розмиті.

Інтегрованим є заняття, спрямоване на розкриття цілісної сутності певної теми засобами різних видів діяльності, що об'єднуються в широкому інформаційно-предметному полі заняття.

Комплексне заняття ми визначаємо як таке, що спрямоване на різнобічне розкриття сутності певної теми засобами різних видів діяльності, що послідовно змінюють одна одну.

Якщо на інтегрованому занятті майже неможливо, принаймні дуже важко, відокремити одну сферу знань від іншої (спробуйте відокремити математичну компоненту від природознавчої та образотворчої, коли дитина викладає із семи паличок будиночок для жирафи чи солов'я. Ця діяльність характеризується цілісністю).

 У комплексному занятті одна діяльність змінює іншу, і цей перехід відчутний: помалювали, тепер пограємо, а потім послухаємо казку, Комплексне заняття нагадує листковий пиріг, в якому кожен з шарів лишається відокремленим. Зауважимо: якщо предметне заняття може і не бути тематичним, а лише спрямованим на розв'язання певного ряду навчальних завдань, то інтегроване і комплексне заняття нетематичними бути не можуть! Інтегроване чи комплексне заняття обов'язково тематичне, оскільки тема в такому занятті є стрижнем, ключовою ідеєю, віссю, навколо якої об'єднуються різні види діяльності та різні галузі знань. Переконані: правильно визначена тема заняття, Інтегрованого чи предметного, приводить до загального смислоутворю-вального ефекту, підносить мислення дітей на більш високий рівень, допомагає їм усвідомити взаємопов'яза-ність предметів і явищ.

Ми розглянули види занять за спрямованістю змісту, проте не менш важливо охарактеризувати їх за дидактичними цілями. Адаптуючи класичну модель класифікації за дидактичними цілями, виокремимо заняття з формування нових знань, заняття із закріплення раніше засвоєних знань та заняття з контролю якості засвоєння знань, умінь, навичок, які в дошкільній дидактиці традиційно називають підсумковими.

До групи занять з формування нових знань належать односпрямовані, тобто предметні заняття.

Ми вже говорили про їхню націленість на розв'язання конкретних навчальних, розвивальних завдань, на формування нових умінь, ознайомлення з новою для дітей інформацією. За характером діяльності це можуть бути навчально-ігрове чи навчально-пізнавальне заняття.

Навчально-ігровим вважається заняття, в якому для реалізації навчальних завдань активно застосовують елементи гри. В основу такого заняття можуть бути покладені ігровий чи літературний сюжет, в який уплетено різноманітні навчально-розвивальні завдання, вправи, монологізовані фрагменти, через які вихователь повідомляє дітей про невідоме чи маловідоме. Ігрові заняття переважно використовують у роботі з молодшими дошкільнятами, хоч вони дуже подобаються і старшим дітям.

Навчально-пізнавальне заняття за характером діяльності наближене до урочного типу. Аналіз теорії і практики сучасної дошкільної освіти дає змогу узагальнити досвід проведення навчально-пізнавальних занять та виокремити заняття, побудовані на основі застосування дидактичного матеріалу (наприклад, дидактична гра; заняття із застосуванням дидактичної наочності), на основі художнього тексту {за мотивами казки, на матеріалі ігрового вірша тощо) та з елементами експериментування.

Важливим завданням дошкільної освіти є формування в дітей здатності та готовності до самостійної пізнавальної діяльності під керівництвом педагога. Найсприятливішими для цього є різноспрямовані заняття: інтегровані та комплексні. Щоб дитина почувалася впевненіше, була активнішою, виявляла пізнавальний інтерес у ході заняття, в неї має бути певна база сформованих раніше знань, уявлень, умінь, які допоможуть їй установлювати нові взаємозв'язки, обирати з власного арсеналу найдоцільніші способи дій. Правильно побудоване інтегроване чи комплексне заняття має величезний розвивальний ефект, що зумовлено насамперед тим, що вихователь відступає на задній план, виконуючи функції диригента і даючи дітям, таким чином, можливість проявляти самостійність у прийнятті рішення, відповіді на "хитре" запитання, вмілість, реактивність мислення тощо.

Для прикладу наведемо стислий план проведення інтегрованого заняття на тему "Яблуко", мета якого — допомогти дітям усвідомити функції чуттєвого сприймання у становленні цілісного образу предмета чи об'єкта; опанувати способи символізації думки.

Змістова частина заняття організується за допомогою карти інтелектуальних дій, яка наочно демонструє дітям цілісну картину пізнавальних дій навколо яблука. Слід уточнити, що вихователь не просто демонструє готову карту, вона створюється на очах у дітей за їх активної участі.

Вихователь пояснює дітям, що за допомогою органів чуттів можна здобути різноманітні знання та відчуття про будь-який предмет.

Щоб визначити форму, величину, колір, кількість предметів у дітей принаймні мають бути первинні уявлення про названі характеристики предметів, хоча б елементарні уміння обстежувати, а також певний досвід дослідної діяльності. Об'єднані в пари, трійки, діти під керівництвом вихователя символічно позначають різні якості та властивості яблука, попередньо обговоривши, як вони це робитимуть.

Для такої під-групової роботи їм потрібен хоча б якийсь досвід соціальної взаємодії, вміння будувати діалог, обстоювати свої думки, ініціювати власні дії тощо. Пізніше ми повернемося до цього заняття, а, резюмуючи сказане, знову підкреслимо думку про те, що інтегровані та комплексні заняття спрямовані переважно на уточнення, закріплення, збагачення сформованих раніше знань, умінь, досвіду пізнавальної діяльності.

До занять другої групи — на закріплення раніше сформованих знань — належать навчально-пізнавальні заняття. Зміст одного з них ми розібрали. Сюжетно-ігрові заняття характеризує наявність єдиної сюжетної лінії, яка є стрижнем усього заняття та визначає його логіку. Ігрові елементи можуть бути представлені театралізацією, драматизацією, ігровими ситуаціями, рухливими, словесними іграми тощо. Сюжет заняття може бути підказаний змістом будь-якого літературного чи фольклорного твору, наприклад за мотивами української казки "Рукавичка".

Пригадавши сюжет відомої казки, діти під керівництвом вихователя створюють дошку оголошень у лісі, на якій вміщують повідомлення про різні знахідки (можна почати з тієї самої рукавички). Оголошення на дошці можуть супроводжуватися малюнками, розрахунками (вказівками щодо кількості, розміру, форми тощо). Педагог спонукає до розігрування діалогових ситуацій (розмова по телефону, зустріч, допомога тощо). Змістова спрямованість сюжету заняття може визначатися будь-якою життєвою ситуацією, наприклад: відвідування крамниці (ярмарку, виставки, базару), святкування дня народження, мандрівка, організація роботи ательє, служби порятунку, бюро знахідок, підготовка циркової вистави тощо. Цей вид заняття має свої характерні особливості. По-перше, всі навчальні, розвивальні завдання розв'язуються в процесі розгортання сюжету, під час гри, тобто приховані від дітей, що дає змогу забезпечити високий рівень пізнавальної активності та інтересу протягом усього заняття. По-друге, характерною є логічна структура, що включає вступну частину — входження в сюжет, визначення загальної мети руху (дій, пошуку тощо), розподіл обов'язків та ролей; основну частину — власне розгортання ігрового сюжету, виконання дітьми відповідних дій; та заключну частину, в якій обов'язковим елементом є післядія: обговорення підсумків гри, складання карти, запис витрат, створення пам'ятного альбому чи щось інше. Сюжет передбачає застосування різних видів завдань, водночас дії дітей і вихователя у процесі виконання завдань не регламентовані жорстко, як у сценарному шоу-занятті. Сюжетне заняття потребує облаштування середовища відповідно до задуму.

Воно відбиває величезну внутрішню спільну роботу дітей і дорослих, що не розрахована лише на зовнішнє враження. Сюжетне заняття має величезний розвивальний ефект й водночас дарує дітям радість від спілкування, змістоутворювальної взаємодії. Проте вихователь не може планувати такі заходи надто часто.

Ігрове заняття також має свою специфіку. Передусім зазначимо, що, незважаючи на безперечне, безумовне домінування ігрових елементів у заняттях як формі навчання дошкільнят, більшість вихователів, коли йдеться про використання гри в навчальному процесі, забуває про єдність, цілісність її структури — задуму, ролей, сюжету, правил, дій, підсумків тощо, підпорядковує гру розв'язанню суто навчальних завдань. І тоді ігрове заняття стає просто заняттям з використанням ігрових елементів. Заняття-гру можна побудувати на основі певного сюжету — ігрового. Окрім ігрового сюжету, Ке заняття повинно мати всі інші ознаки гри: ігрові ролі, рові правила, ігрові дії, підбиття підсумків гри. На відміну від попереднього виду, заняття-гра має тренінговий характер, діти вправляються у застосуванні тих чи інших способів дії, закріплюють, уточнюють чи розширюють здобуті раніше знання. Якщо в сюжетному занятті вихователь є ключовою фігурою, то в занятті-грі його роль — диригувати грою, допомагати дітям створювати та розгортати ігровий сюжет. Він також може бути одним із її учасників. Так, на занятті "Збираємося на острів", вихователь, спонукаючи дітей до обговорення в першій частині гри списку необхідних речей, не заперечував проти пропонованих дітьми речей, які в ситуації життя на острові були очевидно зайвими (холодильник, ліжко, кашпо з кімнатною квіткою та ін.). Пізніше, на наступних етапах гри, діти самі починали це розуміти та виправляли свої помилки.

До третьої групи занять, спрямованих на здійснення контрольно-оцінної діяльності, належать заняття-змагання, заняття-шоу та ігрові заняття. Коротко прокоментуємо кожний вид. Заняття-змагання не обов'язково має бути спортивного характеру. Це можуть бути інтелектуальні змагання — турнір знавців чи вікторина з будь-якої галузі знань; художній конкурс, виставка, учасники якої демонструють свої художні таланти. Зауважимо, з огляду на психологічні особливості дошкільнят, доцільність занять-змагань очевидна лише стосовно старших дітей, причому має домінувати саме процес презентації досягнень, а не її порівняння.

Останнім часом у дитячих садках набули особливої популярності заняття-шоу як вид підсумкового, показового заняття. Цей вид занять легко розпізнати навіть уже за його планом, який нагадує сценарій, наприклад; ведуча, баба Палажка, дідусь, Весна, перша дитина, друга дитина, грибок-мухомор, лісовик і т. д. Для кожного визначено слова, які треба сказати вчасно, щоб витримати загальну сюжетну лінію. Це заняття для гостей, для глядачів. Відтак непередбачені дії дітей та інших учасників шоу не схвалюються, отже, творчість відразу гаситься, випадковості виключаються. Кожному відведено своє місце й роль від початку до кінця. Це заняття можна віднести до розряду розваг, оскільки воно насичене різноманітними сюрпризними моментами, концертними номерами. Інколи в намаганні вразити глядачів педагоги втрачають почуття міри, вносячи в заняття елементи дорослої культури. Це справді подобається дітям, от тільки розвивальний ефект такого заняття надто низький, та й часу і сил на його підготовку витрачається забагато. Заняття-шоу доречно організовувати під час презентації досвіду роботи, проте, на жаль, саме цей вид занять більшість вихователів обирає для відкритих показів, адже тут на першому плані — сам педагог (його артистичні здібності, майстерність, зовнішня привабливість тощо), а не діти. Переваги такого заняття полягають у тому, що діти отримують яскраві емоційні, можливо навіть естетичні враження. Недоліки — у тому, що мовленнєва, інтелектуальна активність дітей на такому занятті не передбачається, отже про його розвивальний ефект говорити не доводиться. Такі заняття потребують також тривалої підготовки та виснажливих репетицій, фізичних та матеріальних укладень, отже, реально не можуть проводитися часто.

Вважаємо за необхідне охарактеризувати сучасне заняття за такою ознакою, як доцільність способу організації дітей. За класифікацією, викладеною в статті К.Крутій, заняття за способом організації розподіляються на групові чи супергрупові, тобто з усією групою дітей {традиційно такі заняття називаються фронтальними), підгрупові (кількість дітей — від 8 до 15), у сучасних умовах це переважно з половиною групи; індивідуально-підгрупові (від 4 до 8 дітей) та індивідуальні (від 1 до 4 дітей). Співвіднесемо розглянуті вище види занять із запропонованою класифікацією, звернувшись до такої схеми.

Враховуючи вимоги до планування та організації освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах, кількість загальногрупових занять має бути значно зменшена. У традиційній практиці роботи згідно з так званою сіткою занять у старших групах їх не менше, ніж три-чотири(!) на день.Вважаємо, що протягом дня досить спланувати й правильно провести одне групове заняття, одне — підгрупове та одне індивідуальне.

Найдоцільніший спосіб організації інтегрованого чи комплексного заняття — загальногруповий, оскільки вихователь застосовує різні види діяльності, що змінюють один одний, використовує різноманітні засоби, що робить його результативним, та й за емоційною насиченістю таке заняття майже неможливо повторити двічі.

Що стосується предметних, односпрямованих занять, то їх, з огляду на дані психологічних, медичних і педагогічних досліджень, які свідчать про низький рівень розвитку психічних процесів у значного числа дошкільнят, несформованість з різних причин навичок навчальної діяльності, характерну для багатьох дітей гіперактивність, доцільніше проводити навчально-пізнавальне заняття підгрупами, оскільки вихователеві легше організувати індивідуальну роботу з невеликою кількістю дітей: надати їм допомогу, скоригувати власні дії.

Що стосується індивідуальних занять, то значна кількість вихователів змішують поняття індивідуальна робота та індивідуальне заняття. Індивідуальна робота, по суті, є реактивною дією на кожний окремий професійний випадок, яких під час робочого дня трапляється без ліку і які потребують адекватного реагування (Василько не вимовляє звук "К", Марійку слід навчити ініціювати свої дії, пропонувати себе як ігрового партнера, Олега — вправляти в стримуванні агресивних проявів тощо). На відміну від неї індивідуальне заняття можна визначити як сплановану дію, важливий елемент системи навчання, що є незмінним для усіх дітей групи. Його відрізняє більша свобода у виборі часових та просторових меж, тобто індивідуальне заняття може проводитись у будь-який, зручний для вихователя і дітей час (прийом, прогулянка, самостійна діяльність, вечірній час), що дає можливість максимально враховувати Індивідуальні особливості та потреби кожної дитини (для "совенят", наприклад, індивідуальні заняття доцільніше проводити в другій половині дня).

Ми схарактеризували найпоширеніші види занять. У методичній літературі їх представлено значно більше, що, з одного боку, свідчить про творче ставлення теоретиків та практиків до форм організації навчальної діяльності дошкільнят, з другого — вносить плутанину в свідомість вихователів, ускладнює впровадження принципу інтеграції.

У процесі підготовки третьої частини книги про сучасне заняття в дошкільних закладах, над якою зараз працюємо, ми представили конспекти інтегрованих занять, проведених вихователями різних областей України.

Отже, мали можливість зробити реальний зріз не лише змісту, а й оформлення конспектів занять, що є також важливим чинником при визначенні професійної культури сучасного педагога. Коротко охарактеризуємо найпоширеніші, на наш погляд, форми запису конспектів занять

. Запис заняття, парадний конспект, план-конспект. Кожного дня вихователі записують у робочий щоденник конспект робочого заняття. Час від часу кожний педагог готує для відкритого показу парадний конспект. Інколи у педагогічній пресі можна зустріти не конспект, а саме запис заняття. Чим відрізняються ці варіанти оформлення змісту педагогічної роботи на заняттях?

Давайте розберемося.

Почнемо з того, для чого вихователеві потрібний конспект. Це — орієнтир у побудові навчального процесу. В конспекті педагог намічає основні моменти заняття, що допомагає тримати загальну логічну лінію. Водночас вихователь, проводячи заняття, не має можливості весь час працювати з текстом конспекту — тільки може зазирнути в нього, щоб не порушити темп, ритм заняття.

Отже, робочий конспект має бути коротким, чітким, без зайвої деталізації, адже це робочий документ, план. Водночас! План-конспект має бути і достатньо конкретним, щоб будь-хто інший (у ситуації заміни) міг відтворити задум вихователя. Запис заняття полягає в детальному прописуванні всіх слів, які вихователь збирається сказати дітям. Більше того, багато хто з вихователів записує також відповіді дітей, які ще не прозвучали (Марійка: ..., Сашко: ...). Запис заняття є дуже об'ємним, громіздким і забирає в педагога багато часу й зусиль. Але прикро навіть не те, що робиться зайва робота, а те, що вихователь, який підготував конспект у формі детального запису, вже не бажає від нього відступати: реальні ситуації на занятті, що не були передбачені, замовчує, проблемних моментів уникає, дітей а їхньою незапланованою активністю, не чує. Тобто всіма силами намагається зберегти задумане у незмінному вигляді. А це означає, що розвивальний ефект такого, навіть ретельно підготовленого, заняття — мінімальний.

              Іноді виникає необхідність представити розгорнутий, так би мовити парадний, конспект заняття — відкритий перегляд роботи вихователя, творчий звіт, семінар, батьківська конференція, публікація конспекту в пресі тощо, Зрозуміло, що підготовка самого такого заняття та й запис його конспекту потребує більшої уваги, оскільки читачі або слухачі мають скласти уявлення про те, яку роботу провів вихователь, на якому етапі навчання проводиться дане заняття, про міру підготовленості дітей. Тож у структурі конспекту обов'язковими є такі компоненти: тема заняття, його категоріальні ознаки (у цій статті ми про них уже говорили), програмовий зміст (мета), матеріал до заняття (роздатковий, демонстраційний), попередня підготовка вихователя та дітей, хід заняття. Щодо запису ходу заняття, то зазначимо: спільною для всіх випадків є вимога єдиного стилю викладу (вихователь пропонує..., педагог проводить..., діти виконують, тощо) або якось по-іншому. На відміну від плану-конспекту, в якому зазначаються лише ключові моменти заняття, у парадному конспекті звернення вихователя, пояснення, сюрпризні моменти, розповіді, Інструкції тощо, — все розписується майже дослівно. Адже в методиці відкрите заняття розглядається як форма підвищення кваліфікації педагогів, тож конспект має бути докладним.

                Отже, сподіваємося, що наші міркування щодо сучасного заняття в дошкільному закладі, допоможуть вихователям підвищити свою професійну майстерність, упорядкувати фахові знання, зробити роботу різноманітною, що, безумовно, піде на користь освітньо-виховній роботі в дошкільному закладі.