«Клен зітхну» Василь Сухомлинський

Старий Клен усю зиму спав. Крізь сон чув завивання хуртовини й тривожний крик чорного ворона. Холодний вітер гойдав його віти, нагинав їх. 

 

Та ось одного сонячного ранку відчув Старий Клен, ніби до нього доторкнулося щось тепле й лагідне. Прокинувся. А то до нього прилинув теплий Весняний Вітер.

— Годі спати,— зашепотів теплий Весняний Вітер. — Прокидайся, Весна наближається.

— Де ж вона — Весна? — запитує Клен.

— Ластівки на крилах несуть,— каже теплий Вітер… — Я прилетів із далекого краю, від теплого моря. 

Весна йде полями — заквітчалась квітами. А ластівки на крилах несуть барвисті стрічки.

Клен зітхнув, розправив плечі. Зазеленіли бруньки. Бо йде Весна-Красуня.