Березень — первісток весни, спадкоємець лютого, провісник квітня, ранок весни і ранок року, адже колись новий рік зустрічали саме в березні. Це місяць — сонцегрій, весновій, вітроніс.

   Місяць назвали так тому, що в березні плаче білокора береза, коли наші предки вирубали значні ділянки березового лісу для землеробства, була поширена назва «березоль», утворена з основ двох слів — «береза» і «золи» (заготівля березового попелу для виготовлення скла). Проте як слово потрапило в літературну мову, визначити досі складно. У фольклорних матеріалах слово «березень» вжива­ється рідко і здебільшого в найновіших записах, частіше в українській народній твор­чості трапляється назва «март» або «марець». Назва березень закріпилась за місяцем лише у середині XIX століття. До речі, є таке народне прислів’я про березовий сік: «Парубок нап’ється — велетнем стане, дівчина нап’ється — коханого зустріне». За іншою версією березень походить від давньоукраїнського слова «сухий» (від сушіння зрубаних дерев). Також березнем слов'яни могли називали цей місяць тому, що в березні палили на вугілля березу, а в теплих районах вже збирали березовий сік.     У Білорусії його так і називають - Сакавік. У хорватів березень кличуть Сушец. Вважається, що цього місяця мало буває опадів і в лісі сухо... А ще в народі називають березень каплюжником, капелюжником, крапельником. За швидке сніготанення і поява перших таловин - протальником. Прозвали березень наші предки і Свистуном, Свистунцем.